За два роки з початку масових виступів у Києві на Україні змінилося багато чого. Захар Виноградов поговорив з експертами про те, що Майдан приніс країні і хто в підсумку вийшов переможцем.
Санкціонований мітинг на Європейській площі Києва, заколот на майдані Незалежності, відставка уряду, втеча президента Януковича. Ця трагічна історія почала розгортатися в листопадові дні два роки тому. Однозначних оцінок сталось немає і сьогодні. За цей час Україна втратила частину територій (Крим возз'єднався з Росією, а Донбас став фактично непідконтрольний Києвом); рівень життя простих громадян різко знизився, а зовнішній борг перевищує ВВП країни.
Сьогодні про те, які були цілі Майдану і хто переміг у результаті подій, що відбулися, розмірковують відомі українські політологи. П'ятьом з них ми задали одне і те ж питання: як ви вважаєте, чи досягла своїх цілей "Революція Переваги" (за іншою версією - державний переворот), що відбулася в листопаді 2013-го - лютому 2014 років?
Відповідь на це питання дають самі жителі України. Згідно з останніми опитуваннями, переважна більшість з них вважає, що при нинішньому режимі, що прийшов до влади завдяки Майдану, життя погіршилося за всіма показниками. Навіть широко розрекламована "боротьба з корупцією", на думку українців, при Януковичі велася краще, ніж зараз.
Тому можна сміливо говорити, що цілі, задекларовані на Майдані, не мають нічого спільного з реаліями постмайданної України.
Інша справа, що ті, хто затівав Майдан як знаряддя політичної технології, своєї мети досягли. Вони отримали владу, доступ до годівниці, до розпилу все більш худне бюджету, до розподілу західних кредитів та матеріальної допомоги, яку майданні лідери постійно просять у Заходу. Ці люди своєї мети добилися.
Власне, заради цього вони й затіяли Майдан, заради цього вони і пожертвували життями спочатку "небесної сотні", а потім тисяч донеччан і українських військових. Ось перелік переможців: Порошенко, Яценюк, Парубій, Аваков, Найєм, Лещенко та інші.
Революція своїх цілей досягла - насильницька і позаправова зміна влади відбулася. Досягли своїх цілей і деякі окремі громадяни, які отримали цю владу. Але решта український народ, як підтримував Майдан, так і не підтримував його, отримав абсолютно не те, на що розраховували: замість демократизації - спробу закручування гайок, замість європейської політичної, правової та соціальної системи - охлократізацію і олігархізацію, правову нігілізацію, війну і стрімке падіння рівня життя. У підсумку нинішня Україна від Європи знаходиться набагато далі, ніж Україна +2013-го або навіть України 2003 року.
Головний, проміжний результату Майдану - десуверенізація країни: політична, економічна, соціальна.
Головне досягнення Майдану - формування нової генерації людей - волонтерів, активістів, патріотів, - відчули себе "державою в державі" і активно політично беруть участь у військових і соціальних процесах.
Головне поразка - втрата народом (активістами Майдану) механізмів контролю над владою і "будівництво нової інформаційної української стіни безвідповідальності" між народом і владою.
Кость Бондаренко, керівник Фонду "Українська політика"
"Революція гідності" не могла досягти цілей, так як цілі не були артикульовані. Не було загальної програми Майдану (хоча, справедливості заради, варто відзначити, що спроби написання подібної програми були).
Більше того, свої різні програми були у "Трибуни" (політичної складової Майдану) і "Масовки" (громадської складової). Перші хотіли отримати владу, другі - реальних змін. Перші - зміни "смотрящих" за бізнес-схемами, другі - ліквідації олігархічного ладу, демократизації, європеїзації (точніше, модернізації країни).
І перші, і другі досить смутно розуміли, як досягти поставлених цілей. Але ось друга ("Масовка") допомогли перший ("Трибуні") втілити їх цілі і прийти до влади. Зворотної відповіді не послідувало: зміни в суспільстві не відбулися, реформи декларувалися, але не втілювалися, система залишилася колишньою, демократія стала ще більшою фікцією, ніж при Януковичі, корупція посилилася, рівень добробуту населення різко впав. Плюс до всього втрачені території, почалася справжня війна, країна на межі дефолту.
Саме тому можна говорити про часткове втіленні цілей революції - вузька група учасників Майдану свої проблеми вирішила.
Решта учасників отримали ще більші проблеми. Очевидно, саме з цієї причини сьогодні відзначається невдоволення, високі протестні настрої, поширилася думка щодо необхідності "Третього Майдану".
Недарма Сен-Жюст застерігав від "незавершених революцій", які чреваті великими проблемами.
Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології
Коли кілька (десятків, сотень) тисяч чоловік виходять "робити революцію", то у них завжди самі різні цілі. Причому більшість, як правило, їх не усвідомлюють зовсім. Вони вийшли боротися за праве діло, а яке конкретно - неважливо; головне - переконаність маси в тому, "що наше діло праве, ми переможемо".
У цьому сенсі ніяка революція чи її імітація (у форматі "революції гідності") ніколи не досягали і не могли досягти цілей, просто тому, що цілі різних учасників різні, нерідко діаметрально протилежні. Зрозуміло, ряд загальнозрозумілих цілей негативного характеру були досягнуті, наприклад, усунути від влади донецьких, "Януковича і його банду".
Втім, я переконаний, що головною метою організаторів та спонсорів Майдану, тих, хто стояв за спиною демонстрантів, було відірвати Україну від Росії. По можливості - відірвати безповоротно. І початок з ініціативи Турчинова і за підтримки США так званої АТО переслідувало ту ж мету, що і "Кривава Великдень" ірландських повстанців 1916 року, що говорили: Ми, звичайно, розуміємо, що будемо переможені, але так треба, щоб між нами і англійцями пролягла кривава смуга, щоб "несвідомі" ірландці зрозуміли, що жити з англійцями в одній державі немислимо.
Можна по-різному оцінювати інтелектуальні здібності наших доморощених організаторів та натхненників АТО, але вони не могли не розуміти, що силова операція в Донбасі приречена. І є лише один резон - "кров'ю розписатися під розривом з Росією".
Треба визнати, що ця мета Майдану, яку багато років плекала "свідома українська інтелігенція", мабуть, досягнута або дуже близька до цього.
Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій
Коли мова йде про революцію, то виникає певна пастка інтерпретацій. Революцією, в руслі трактувань XX століття, прийнято вважати падіння політичних режимів під натиском протестних виступів. Приміром, «оксамитові революції» в Європі привели до зміни політичних режимів радянського типу. Але вже результатом "кольорових революцій" було не падіння режимів, а їх демократизація.
© РІА Новини. Антон Денисов
Міноборони Росії: загроза "кольорових революцій" реальна і тривала
Постреволюційне реформування на Україну було направлено на справедливу виборчу систему, що відповідає інтересам всіх партій, а не однієї "партії влади", на політичний режим без монополії президентської влади.
"Революція гідності" - це новий тип революцій, коли громадяни активно втручаються і беруть участь в політиці. Люди вийшли на Майдан, щоб висловити вотум недовіри тому політичному зигзагу, який грубо і одномоментно хотів зробити Янукович.
Революція в Києві зупинила розворот України у бік одного російського геополітичного вектора, заблокувала відкат до репресивних інструментів влади, перезапустила реформи. "Гідність" в назві революції відображає запит людей на будівництво держави із загальними для всіх правилами гри, для олігарха і простого бізнесмена, для політика і активіста.
Нинішні реформи є продовження революції, оскільки реформи перестали бути тільки справою політиків, в них беруть активну участь різні верстви суспільства.
